Здолбунів - місто, центр однойменного району Рівненської області, розкинулось вздовж долини річки Усті. Розташований за 12 км від Рівного, вузлова залізнична станція.
На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці - ранньослов"янський могильник зарубинецької культури.
Вперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва Здолбунів відома з 1629 року. Є декілька версій походження назви Здолбунів. Одна з них стверджує, що стародавня назва Долбунів походить від слова "дов(л)бати". Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі "довбали" крейду і при запитанні: - Звідки ви? - чули відповідь: - З Дов(л)бунова. На цій підставі і закріпилася назва поселення як Здолбунів.
Існує також припущення, що назва міста пов"язана з старослов"янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI-Х століттях. Можливо, саме так в назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам"ять про дулібів. Інші версії є маловірогідні.
З утворенням Київської держави землі дулібів з Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) увійшли до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.
Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Польщі. Село входило до Луцького повіту. В 1570 році в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд.
У роки Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. в районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. В 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. У 1793-1795 рр. Правобережна Україна входить до складу Росії. В цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом - до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у т. ч. 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин.
За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.
Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці Київ - Брест, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радзивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. В ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу.
На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п"яти жорен кінської тяги, такої ж кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів з глини і крейди. Всі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20-25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію "Єлінек і Ко", яка забезпечила розширення заводу, обладнала його більш досконалими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.
Почала розвиватися торгівля. В Здолбунові працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 чоловіка.
Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство "Волинь". Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначним числом робітників.
У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. В 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 крб. на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.
У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. В 1910 році розпочинається будівництво церкви Св. Катерини та вищого залізничного училища. В 1908-1911 рр. у місті налічувалося до 10 тис. жителів.
В роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт. Війна принесла населенню розорення, безробіття. Частину устаткування цементного заводу вивезли в глиб Росії. Позбулася праці значна кількість робітників.
В місті швидко змінювалась влада - австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. Бачив Здолбунів кінноту С. Будьонного і К. Ворошилова, Дієву армію УНР, штаб якої на чолі з С. Петлюрою знаходився на залізничній станції.
Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. В період польської адміністрації (1920-1939 рр.) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, а в 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства. В 20-і роки Здолбунів, як і всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище трудящих.
Так, в 1921 році за наказом властей було проведено масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80% залізничників-українців
Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, в Здолбунові у 1925 році дозволили відкрити книгарню "Відбудова", яка мала в продажу твори прогресивних письменників.
На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику полонізації українців. В школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. В 1928-1929 рр. в місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії - 30 злотих на місяць.
Після возз"єднання у вересні 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Здолбунів став районним центром. В місті розпочались соціалістичні перетворення.
В 1941-1944 рр. місто зазнає німецько-фашистської окупації, під час якої виникає антифашистський рух опору, що діяв до дня визволення міста Радянською Армією - 2 лютого 1944 року. Окупанти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість жилих будинків та інших будівель. За роки окупації гітлерівці розстріляли 6 тис. мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар"єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 чоловік, а в селі Старомильську біля кладовища - 1700 чоловік.
У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, Укрцемремонт, побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.
Сучасний Здолбунів - це важливий залізничний вузол Західної України, центр будівельної, металообробної та харчової промисловості регіону.
У свій час у місті перебували Л. Українка, У. Самчук, О. Довженко.
Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів - Ю. Терлецький).
Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.
Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ
Елементи герба символізують: кайло - назву міста, молоток і залізничний ключ - будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.
Вітаю Вас Гость | Підписатися на наші новини:
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
Всього: 184 
Нових за місяць: 0 
Адмінів: 3 
Модераторів: 3
Модераторів форума: 0
Перевірених: 1 
Юзерів: 177 
Дівчат: 51 
